Історія бетону

Бетон – це, напевно, найстаріший будівельний матеріал. На своєму шляху до сучасності він пройшов довгий шлях розвитку. Найдавніша знахідка з бетону датується 5600 р. до н.е.. На берегу Дунаю на території колишньої Югославії археологи розкопали хатину ще з кам’яного століття з бетонною підлогою.
Загальновідомо, що з бетону активно будували древні єгиптяни, китайці, індійці, древні римляни та інші народи давніх епох. Спершу в’яжучими речовинами виступали глина, жирна земля. Звісно, їхньої міцності було недостатньо. Пізніше (у 3 тис. до н.е.) в Індії, Китаї та Єгипті почалося виготовлення штучних в’яжучих речовин: гіпс, вапно, асфальт
З бетону зводили масивні споруди і такі конструкції, як арки, куполи, склепіння. Наприклад, гробницю Тебесе (Теіе) збудовано із застосуванням бетону – це найдавніша знахідка такого типу в цьому регіоні (1950 р. до н.е.). У римлян же було кілька назв для бетону. Однак найчастіше розчин для зведення стін, фундаментів та інших конструкцій звався «опус цементум» (opus caementitium). Це слово згодом закріпилося за всіма видами римського бетону.
Саме в еру найактивнішого розвитку бетону (приблизно 2 ст. н.е.) римляни розробили новий вид в’яжучих речовин – романцемент. Це дозволило значно покращити фізико-механічні та деформативні характеристики бетонних споруд.
Використання бетону дещо припинилося з падінням Римської імперії. Згадали про нього лише у 19 ст. у Західній Європі та Росії. Саме тоді бетон знадобився для масового будівництва, бо якраз в середині 19 ст. почали випускати цемент, основну в’яжучу речовину для бетонних та залізобетонних конструкцій.
У 1824 році в Англії отримано патент на гідравлічний цемент. А перший цементний завод було відкрито у Франції в 1840 році, через 15 р. – у Німеччині, ще через 21 – в США. В 1881 році в Росії було розроблено перші норми на портландцемент.

В той час суміші ущільнювали трамбуванням, тому виходили вони жорсткими і малорухомими. Але поява армованих каркасів зі сталевих стрижнів поширила використання залізобетону, а отже і більш рухомих бетонних сумішей, які краще розподілялись та ущільнювались в конструкції, що підлягала бетонуванню. Однак бетон високої щільності, який отримували таким чином, вимагав підвищених витрат цементу.
Винахід 30х років – ущільнення бетонної суміші за допомогою вібрування – суттєво знизив витрати цементу, підвищив міцність бетону. Тоді ж було запропоновано і метод попереднього напруження арматури в бетоні, що сприяє його довговічності та стійкості до тріщин.
У післявоєнні роки створювалися нові види в’яжучих речовин та бетонів, широко застосовувалися хімічні добавки, які покращують властивості бетону, вдосконалювалися способи проектування бетонних сумішей та технологія їх виготовлення.